Види та моделі психологічної корекції

ПСИХОЛОГИЯ

РЕФЕРАТ

Види та моделі психологічної корекції

Вступ

Психокорекція - це система заходів, направлених на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії.

Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що не є такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються.

Основна відмінність психокорекції від дій, направлених на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді як основне завдання розвитку полягає в тому, аби за відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості.

Відмінність між психотерапією і психокорекцією полягає в тому, що психотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, страждаючих різними видами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей, які виявляються в захворюваннях, схожі на тих, з якими має справу психолог, що займається психокорекцією. Проте людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих, хто потребує лише коректувальної допомоги, іменують клієнтами.

1. Психологічна корекція та її види

Термін «психологічна корекція» набув поширення на початку 70-х рр. У цей період психологи стали активно працювати в області психотерапії, перш за все групової. Тривалі дискусії про те, чи може психолог займатися лікувальною (психотерапевтичною) роботою, носили переважно теоретичний характер, тому що на практиці психологи не лише хотіли, могли і успішно реалізовували цю можливість, але і були у той час за рахунок базової психологічної освіти підготовленіші до такого роду діяльності, зокрема в області групової психотерапії. Проте психотерапія є лікувальною практикою, якою згідно із законом може займатися лише особа, що має вищу медичну освіту. Тому поширення терміну психологія до певної міри було направлено на подолання цієї ситуації: лікар займається психотерапією, а психолог – психологією. Проте питання про співвідношення поняття «психотерапії» і психології залишається відкритим і сьогодні, і тут можна вказати дві основні точки зору. Одна з них полягає у визнанні повної ідентичності понять психологія і «психотерапія», проте при цьому не враховується, що психологія як направлена психологічна дія реалізується не лише в медицині (де можна вказати три основні сфери її застосування: психопрофілактика, власне лікування - психотерапія і реабілітація), але і в інших сферах людської практики, наприклад в педагогіці. Навіть звичайне, буденне людське спілкування може містити в більшій або у меншій мірі цілеспрямовано використовувану психологію.

Інша точка зору заснована на тому, що психологія переважно покликана вирішувати завдання психопрофілактики на всіх її етапах, особливо при здійсненні вторинної і третинної профілактики. Проте таке жорстке обмеження сфери вживання психології представляється певною мірою штучним. По-перше, в області неврозів повністю розвести поняття «Психічна корекція» і «психотерапія», «лікування» і «профілактика» не удається, оскільки невроз - це захворювання в динаміці, де не завжди можна відокремити стан передхвороби власне хвороби, а сам процес лікування в значній мірі включає і вторинну профілактику. По-друге, в даний час в системі відновного лікування різних захворювань все ширше реалізується комплексний підхід, що враховує наявність в патогенезі біологічного, психологічного і соціального чинників, кожен з яких потребує лікувальних або коригуючих дій, відповідних його природі. Якщо психологічний чинник при тому або іншому захворюванні виступає як один з етіологічних, то його корекція в значній мірі збігається з вмістом психотерапії - одного з компонентів лікувального процесу. Визначити загальну схему співвідношення психології і психотерапії поза конкретною нозологією практично неможливо. Значення психологічного чинника в патогенезі того або іншого захворювання обумовлює спрямованість методів психології на рішення власне лікувальних - психотерапевтичних - завдань і дозволяє розглядати методи психології, як методи психотерапії. Завдання психології можуть істотно варіюватися від спрямованості на вторинну і третинну профілактику основного захворювання і первинну профілактику можливих як його наслідки вторинних невротичних розладів при соматичній патології до практично повної їх ідентичності завданням психотерапії при неврозах (в усякому разі, в рамках різних особово-орієнтованих систем психотерапії).

Зіставлення понять психологія і «психологічне втручання» виявляє очевидну схожість. психології, так само як і психологічне втручання, розуміється як цілеспрямована психологічна дія, реалізується в різних областях людської практики і здійснюється психологічними засобами. Психологія у медицині може бути направлена на вирішення завдань профілактики, лікування (психотерапія) і реабілітації. Психологічне втручання в медицині (клинико-психологическое втручання) також виконує функції профілактики, лікування і реабілітації. І психологія і психологічне втручання, використовувані з метою лікування, виконують психотерапевтичну функцію. Вочевидь, що по суті ці поняття збігаються. Можливо, найбільш точним і адекватним був би термін «психологічне втручання» з метою психології, проте це дуже громіздко. Можна лише вказати, що у вітчизняній літературі поширенішим є поняття психологія, а в зарубіжній - «психологічне втручання».

Все ж переважнішим представляється термін «психологічне втручання». Слід також підкреслити, що як психотерапія, так і психопрофілактика не обмежують свою практику лише методами психології, що ще раз вказує на різнорівневий, динамічний характер співвідношення завдань і методів психології і психотерапії, які взаємоперетинаються, але повністю не вичерпують один одного.

У житті досить часто доводиться зустрічатися з проблемами і питаннями, що відносяться до області психології. Людина влаштована таким чином, що йому властиво прагнути до внутрішньої рівноваги, гармонії, фізичного і психічного здоров'я. Проте, реалізовуючи на практиці це прагнення, людина частенько опиняється в складних ситуаціях, наодинці з проблемами, самостійно впоратися з якими він не може. Психологія - наука про душу, про внутрішній, психічний світ людини, і саме та її частина, яка називається практичною, покликана допомогти людині вирішити життєво важливі для нього проблеми. На жаль, в нашому суспільстві недостатньо розвинена психологічна культура, володіння якої дозволяє людині краще розібратися в своїх проблемах і стосунках з іншими людьми.

Психологічна культура - це турбота про своє психічне здоров'я, уміння виходити з психологічних криз самому і допомагати близьким людям. У психологічній культурі виділяють три основні компоненти:

1. Самопізнання і самооцінка.

2. Пізнання інших людей.

3. Уміння управляти своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.

Опанування психологічної культури само по собі несе великий психотерапевтичний заряд. Багато проблем чоловік може вирішувати самостійно, використовуючи рекомендації фахівців - психологів. Кожна людина може бути сам для себе інтуїтивним психологом, оцінювати свої психічні стани, особливості поведінки і прояву емоцій. Проте бувають ситуації, коли людина не може самостійно впоратися із складними проблемами, які зустрічаються на його життєвій дорозі, і потребує психологічної допомоги.

Психологічна допомога включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін. Залежно від віку, особливості життєвої ситуації людини, стану здоров'я, наявності або відсутності певного життєвого і соціального досвіду і так далі таку допомогу може надати:

- психолог - фахівець з базовою психологічною освітою, який володіє методами оцінки психічних явищ і уміння їх коректувати;

- психотерапевт - лікар за освітою, який надає людині допомогу в рішенні проблем, пов'язаних з психічним здоров'ям, але не з психопатологією. За наявності психопатології необхідно звернутися за допомогою до лікаря-психіатра.

Досить дискусійним і по теперішній час є питання про розділення двох сфер психологічної допомоги - психологічну корекцію і психотерапію. Як у психокорекції, так і в психотерапії пред'являються схожі вимоги до особи клієнта і фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійної підготовки, кваліфікації і професійних навиків; використовуються однакові процедури і методи; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результаті специфічної взаємодії між клієнтом і фахівцем.

На думку Ю.Е. Алешиной, відмінність термінів "психокорекція" і "психотерапія" виникло не у зв'язку з особливостями роботи, а з укоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальну медичну освіту. Крім того, термін "психотерапія" є міжнародним і в багатьох країнах світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, здійснюваних професійними психологами. Існують певні труднощі в розмежуванні на практиці понять "Психологічна корекція" і "психотерапія".

На думку Р.С. Немова, різниця між поняттями "психотерапією" і "психокорекція" полягає в наступному: психотерапія - це система медико-психологических засобів, вживаних лікарем для лікування різних захворювань, психокорекція - сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини.

Термін "корекція" буквально означає "виправлення".

Виділяють специфічні риси психокоректувального процесу, що відрізняють його від психотерапії.

• Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особу людей, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що відчувають себе добре, проте бажають змінити своє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особи.

• Корекція орієнтується на здорові сторони особи незалежно від міри порушення.

• У психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів.

• Психокорекція зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (на відміну від короткострокової - до 15 зустрічей - допомозі при консультуванні і довгостроковою - до декількох років - допомозі при психотерапії).

• У психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хоча відхиляється нав'язування певних цінностей клієнтові.

• Психокоректувальні дії направлені на зміну поведінки і розвиток особи клієнта.

Клієнт - це нормальний, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру. Він не здатний самостійно вирішити їх і тому потребує сторонньої допомоги.

Як об'єкти коректувальної дії можуть виступати особа, сім'я або група.

Види психокорекції

Виходячи з певних критеріїв, психокоректувальні заходи можна класифікувати.

1. По характеру спрямованості виділяють корекцію:

• симптоматичну;

• каузальну.

Симптоматична корекція (корекція симптомів), як правило, передбачає короткочасну дію з метою зняття гострих симптомів відхилень в розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типа.

Каузальна (причинна) корекція направлена на джерела і причини відхилень. Даний вигляд корекції триваліший за часом, вимагає значних зусиль, проте ефективніший в порівнянні з симптоматичною корекцією, оскільки одні і ті ж симптоми відхилень можуть мати абсолютно різну природу, причини і психологічну структуру порушень.

2. За змістом розрізняють корекцію:

• пізнавальної сфери;

• особи;

• афектно-вольової сфери;

• поведінкових аспектів;

• міжособових стосунків:

• внутрішньогрупових взаємин (родинних, подружніх, колективних);

• дитячо-батьківських стосунків.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію;

• індивідуальну;

• групову:

• у закритій природній групі (сім'я, клас, співробітники і так далі);

• у відкритій групі для клієнтів з схожими проблемами;

• змішану форму (індивідуально-групову).

4. По наявності програм:

• програмовану;

• імпровізовану.

5. По характеру управління коригуючими діями:

• директивну;

• недирективну.

6. За тривалістю:

• надкоротку (надшвидку);

• коротку (швидку);

• тривалу;

• надтривалу.

Надкоротка психокорекція триває хвилини або годинник і направлена на дозвіл актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бути нестійким.

Коротка психокорекція триває декілька годин і днів. Застосовується для вирішення актуальної проблеми, як би "запускає" процес зміни, який продовжується і після завершення зустрічей.

Тривала психокорекція продовжується місяці, в центрі уваги -личностное вміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефект розвивається повільно і носить стійкий характер.

Надтривала психокорекція може продовжуватися роки і зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

За масштабом вирішуваних завдань розрізняють психокорекцію:

• загальну;

• приватну;

• спеціальну.

Під загальною корекцією маються на увазі заходи загальнокоректувального порядку, нормалізуючи спеціальне мікросередовище клієнта, регулюючі психофізичну, емоційну навантаження відповідно до вікових і індивідуальних можливостей, що оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей в особи, що само по собі може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особи в ході подальшого розвитку.

Під приватною психокорекцією розуміють набір педагогічних для психологотипу дій, що є адаптованими для дитячого і підліткового віку психокоректувальними прийомами і методиками, використовуваними в роботі з дорослими, а також спеціально розробленими системами психокоректувальних заходів, заснованих на ведучих для певного віку онтогенетичних формах діяльності, рівнях спілкування, способах мислення і саморегуляції.

Кожен прийом має, як правило, декілька напрямів психокоректувальної дії. Приватна психокорекція озброює фахівця арсеналом засобів психологічної дії, якими він насичує програму групової або індивідуальної роботи.

Спеціальна психокорекція - це комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних завдань формування особи, окремих її властивостей або психічних функцій, що виявляються в поведінці, що відхиляється, і утрудненій адаптації (соромливість, агресивність, невпевненість наднормативність або асоціальність, невміння діяти по правилах і утримувати узяту на себе роль, чітко викладати свої думки, боязлива, схильність до стереотипії, конфліктність, завищена самооцінка і так далі).

Спеціальна психокорекція, таким чином, покликана виправляти наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особи. Негативні аспекти можуть бути обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками.

Особливий випадок представляють умови дитячих будинків, виправних установ для неповнолітніх, виховання в яких невіддільно від корекції. У цих випадках первинним чинником, що порушує психічний онтогенез, є психогенія, і психокорекція направлена на подолання результатів неправильного виховання.

Психокорекційна ситуація

Не дивлячись на відмінність в теоріях, цілях, процедурах і формах коректувальної роботи, психологічна дія зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншому.

Коректувальна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка страждає і шукає полегшення своєї проблеми. Людина, яка має цілий ряд проблем різного роду і потребує психологічної допомоги, в психокорекції, - це клієнт.

2. Людина, яка допомагає і завдяки навчанню або досвіду сприймається як здатний надавати допомогу, - це психолог, психокоректор.

3. Теорія яка використовується для пояснення проблем клієнта. Психологічна теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічні чинники.

4. Набор процедур (техніки, методів), використовуваних для вирішення проблем клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.

5. Спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволяє клієнтові з оптимізмом дивитися на вирішення своїх проблем. Таке спеціальне відношення є чинником, характерним для всіх форм дії.

2. Основні моделі психологічної корекції

2.1 Моделі психокорекції

У практиці ПК роботи традиційно виділяються три основні моделі корекції: загальна, типова і індивідуальна психокорекція.

Загальна модель корекції - це система оптимального вікового розвитку особи в цілому. Вона включає щадний охоронно-стимулюючий режим для дитяти, відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організацію життєдіяльності дитяти в школі, в сім'ї і в інших групах.

Типова модель корекції заснована на організації конкретних психокоректувальних дій з використанням різних методів:

- ігротерапії;

- родинній терапії;

- психорегулюючих тренувань і ін.

Індивідуальна модель корекції орієнтована на психологічну корекцію різних порушень у дитяти або підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних, психологічних, клініко-психологічних особливостей. Це досягається в процесі створення індивідуальних психокоректувальних програм, направлених на корекцію наявних недоліків з врахуванням індивідуальних чинників.

Всі три моделі тісно зв'язано і взаємозалежні, хоча мають різні завдання. Так, загальна модель психокорекції орієнтована на профілактичну роботу з дитям, типова модель - на оптимізацію, стимулювання психічного розвитку, а індивідуальна модель - психокорекцію недоліків в розвитку дитяти з врахуванням його клініко-психологічних і індивідуально-психологічних особливостей.

Ефективність ПК процесу в значній мірі залежить від уміння психолога скласти психокоректувальну програму. При цьому необхідно враховувати наступні методичні вимоги до програми:

• чітко сформулювати основні цілі роботи;

• виділити круг завдань, які повинні конкретизувати основну мету;

• визначити вміст коректувальних занять з врахуванням структури дефекту і індивідуально-психологічних особливостей дитяти, розвитку провідного виду діяльності;

• визначити форму роботи з дитям (групова, родинна, індивідуальна);

• відібрати відповідні методи і техніку з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей дитяти;

• запланувати форму участі батьків і інших осіб в коректувальному процесі;

• розробити методи аналізу оцінки динаміки психокоректувального процесу;

• підготувати приміщення, необхідне устаткування і матеріали.

2.2 Блоки психокорекційного комплексу

Цілеспрямована психокоректувальна дія на дитини і підлітка з проблемами в розвитку здійснюється через психокоректувальний комплекс, який складається з чотирьох взаємозв'язаних блоків:

• діагностичний;

• коректувальний;

• оцінний;

• прогностичний.

У діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини і діагноста соціального середовища. Діагностика психічного розвитку дитини включає:

• всестороннє клініко-психологічне вивчення особи дитини і його батьків, системи їх стосунків;

• аналіз мотиваційної сфери дитини і членів його сім'ї;

• визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальних процесів і функцій;

• діагностику соціального середовища дитини (аналіз несприятливих чинників соціального середовища, що травмують дитини, порушують його психічний розвиток, формування характеру особи і соціальну адаптацію).

Коректувальний блок включає наступні завдання:

• корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання його мікросоціальної занедбаності;

• допомога дитині або підліткові в дозволі психотравмуючих ситуацій;

• формування продуктивних видів взаємин дитини з тими, що оточують (у сім'ї, в класі);

• підвищення соціального статусу дитини в колективі;

• розвиток у дитини або підлітка компетентності в питаннях нормативної поведінки;

• формування і стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних і інтелектуальних процесів у дітей;

• розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової поведінки;

• створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливості, відвертості, взаєморозуміння.

У досягненні цієї мети на перший план виступає робота психолога не лише з близьким соціальним оточенням дитини (сім'єю), але і з педагогами, які навчають дитину, і з його однокласниками, друзями, знайомими. Це одне з важливих завдань, оскільки соціальна інтеграція дитини з проблемами в розвитку в суспільстві є важливим чинником всестороннього виховання особи.

Оцінний блок, або блок оцінки ефективності психокоректувальних дій, направлений на аналіз змін пізнавальних процесів, психічних станів, особових реакцій у дитини в результаті дій. Критерії оцінки ефективності вимагають обліку структури дефекту, механізмів його прояву, аналізу цілей і використовуваних методів психологічної дії.

Результати психокоректувальної роботи можуть виявлятися у дитини в процесі роботи з ним, до моменту завершення процесу і впродовж довгого часу після закінчення заняття.

Ефективність роботи залежить як від об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. До об'єктивних чинників відносяться:

• міра тягаря дефекту у дитини;

• чіткість поставлених завдань;

• чіткість організації процесу;

• час початку процесу;

• професійний і особовий досвід психолога. До суб'єктивних чинників можна віднести:

• установки дитини і батьків на психологічну корекцію;

• відношення їх до корекції і до психолога.

При оцінці ефективності психокоректувальних дій необхідно використовувати всілякі методи, залежно від поставлених завдань. Наприклад, при аналізі ефективності емоційних порушень у дітей доцільно використовувати звіти батьків про поведінку дітей до і після занять. При оцінці поведінкових і емоційних реакцій дитини доцільно поєднувати метод спостереження з проектними методами дослідження особи. При оцінці ефективності пізнавальних процесів у дітей можна використовувати функціональні проби, направлені на аналіз процесів діагностик, результати педагогічних спостережень. Оцінку ефективності психологічної корекції може провести і незалежна експертна комісія, що включає не лише психологів, а також лікарів, педагогів і соціальних працівників.

2.3 Організаційні аспекти психокорекцій них технологій

Ефективність психокоректувальних дій в значній мірі залежить від:

• форми проведення роботи;

• підбору і комплектації груп;

• тривалості і режиму занять.

Традиційно виділяють дві форми проведення занять - індивідуальну і групову. Вибір форми роботи залежить від особливостей психічного і фізичного розвитку поєднувати, від його віку і вираженості афектних проблем. У практиці часто використовується змішана, індивідуально-групова форма.

Індивідуальна вибирається в наступних випадках:

• якщо проблеми дитини або підлітка мають індивідуальний, а не міжособовий характер, наприклад, недорозвинення пізнавальних процесів у дітей з інтелектуальною недостатністю або затримкою психічного розвитку;

• якщо дитина або підліток відмовляється працювати в гурті по яких-небудь причинах, а саме: недостатній соціальний досвід, важкий фізичний дефект, негативне відношення батьків до групової взаємодії дитини;

• якщо у дитини або підлітка спостерігається виражені афектні проблеми: висока тривожність, необгрунтовані страхи, невпевненість в собі, агресивна поведінка і так далі.

Групова форма включає цілеспрямоване використання всієї сукупності взаємодій і взаємин між учасниками групи в коректувальних цілях. Групова психокорекція зфокусована на трьох складових самосвідомості:

• самопізнання (когнітивний блок) - усвідомлення дитиною і підлітком своїх інтелектуальних, особових і емоційних ресурсів;

• відношення до себе - формування у дитини і підлітка позитивного емоційного відношення до себе, переживання в групі і усвідомлення минулого емоційного досвіду, здобуття нових емоційних переживань в групі;

• саморегуляція (поведінковий блок) - подолання неадекватних форм поведінки, розвиток і закріплення нових форм поведінки.

Групова психокорекція більшою мірою акцентує увагу на міжособових проблемах дитини і підлітка, а індивідуальна - на внутрішньоособових проблемах.

При комплектації груп необхідно враховувати міру тягаря і клініко-психологічну структуру дефекту у дитини. Бажано, аби в групі були діти з різною мірою тягаря фізичного і психічного дефекту, але однієї нозологічної форми. Наприклад, в групу дітей з ДЦП доцільно відібрати дітей з різною мірою тягаря рухового дефекту, але з підлягаючим зберіганню інтелектом. Вік дітей не грає визначальної ролі при відборі в групу, особливо коли в корекції беруть участь діти в психічним недорозвиненням і ЗПР. У таких групах різниця у віці може варіювати від 2 до 5 років. У групах дітей з емоційними проблемами (дисгармонійний розвиток, диспропорційний розвиток і так далі) бажано, аби вік учасників групи був приблизно однаковий.

ПК процес може бути короткочасним (від 2 до 6 місяців) або довготривалим (від 1 року і довше). Тривалість занять залежить від завдань ПК, від психологічних особливостей членів групи і від віку учасників ПК. Для дітей з вираженими афектними і інтелектуальними порушеннями тривалість групових занять може бути від 40 до 70 хвилин при частоті 2 заняття в тиждень. При частоті 1 заняття в тиждень тривалість занять може бути збільшена до 90 хвилин.

Список використаних джерел

Абрамова Г.С Практическая психология. М., 2007.
Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология: словарь-справочник. Минск, 2008
Лебединский М.С. Очерки психотерапии. М., 2001.
Осипова А.А. Общая психокоррекция. - М., 2002.

Просмотров: 640