|
ЭКОНОМИКА
Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 1.1 АКТИВІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА 2.1 КОНЦЕНТРАЦІЯ ТА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА 2.2 ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 2.2.1 ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА 2.3 ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИХ ПОТУЖНОСТЕЙ ТА РЕСУРСІВ 2.4 ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ПЕРСОНАЛУ РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 3.1 ОПЕРАЦІЙНІ ВИТРАТИ ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ 3.2 ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА 3.3 ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 4.1 ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗЗБИТКОВОГО ОБСЯГУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ЗОНИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП У сучасних умовах вплив зовнішнього економічного середовища для більшості підприємств має нерідко негативний характер. При цьому зміст та інтенсивність розвитку зовнішнього економічного середовища, як правило, не підлягає безпосередньому регулюванню з боку підприємств. Після проголошення курсу на розвиток інноваційної економіки, що підтверджено відповідними указами Президента і постановами уряду у рамках виконання цього завдання передбачено не менш як 25% коштів, отриманих від приватизації державного майна, спрямовувати на інноваційне інвестування державних підприємств і окремих господарських товариств. З теоретичної точки зору, для вирішення питання активізації інноваційної діяльності промислових підприємств на мікрорівні треба створити відповідне економіко-правове середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджувати науково-технічні розробки й інновації. Отже, треба застосовувати механізми активного державного регулювання. При реалізації інвестиційно-інноваційних програм абсолютні обсяги фіксованих витрат у зіставленні з базовим варіантом діяльності підприємства зростатимуть. Зауважимо, що в окремих випадках може збільшуватися і питома вага фіксованих витрат у структурі собівартості одиниці продукції. І все-таки система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування. Функції управління наукою здійснює Міністерство освіти і науки України, наукові й науково-прикладні дослідження проводять установи НАН України та галузеві науково-дослідні й проектні інститути, а впровадженням у виробництво займаються Міністерство промислової політики та галузеві відомства. Діє і корпоративна (або заводська) наука. З метою координації розв'язання проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки була утворена Рада з питань науки та науково-технічної політики, але цей орган виконує дорадчі функції і не має владних повноважень. Єдиним органом, який комплексно вивчає стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, є Державний комітет статистики. 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ За ринкової орієнтації підприємств мету їх розвитку визначають обсяги продажу продукції та очікуваного прибутку. Досягнення необхідного рівня цих показників значною мірою залежить від якісних характеристик продукції та сучасного рівня цін. За умови гострої конкуренції на ринку товарів слід, на нашу думку, забезпечити суттєве поліпшення якісних характеристик продукції і відносним зниженням цін на неї. При цьому якість продукції і виробничі витрати на її виготовлення визначаються здебільшого технічним рівнем основних виробничих фондів підприємства й прогресивністю застосовуваних технологій. І все ж досі для багатьох підприємств різних форм власності характерні досить високі обсяги витрат на виготовлення продукції і недостатній рівень якості [12]. У більшості випадків це пов'язане із низьким рівнем технічної бази виробництва, потенціал якої практично вичерпаний. У зв'язку з цим зростає актуальність оновлення технічної бази виробництва за рахунок умілої реалізації інвестиційно-інноваційних програм. Правильна організація інвестиційної діяльності дає можливість підприємствам у режимі запобігання виникненню проблем і своєчасного їх розв'язання забезпечувати поліпшення якості продукції, послідовне зменшення витрат на її виготовлення, збільшення обсягів грошових надходжень від операційної діяльності й на цій основі постійно підтримувати необхідний рівень фінансово-економічного стану. Кандидат економічних наук Яковець Ю.В. зазначає, що інвестиційно-інноваційні програми, ґрунтуючись на загальних принципах циклічного розвитку науково-технічного прогресу [18], визначають об'єктивну потребу зміни поколінь техніки і технологій; розглядають можливі альтернативні варіанти впровадження науково-технічних нововведень; оцінюють вартість необхідного рівня ефективності й термінів їхнього впровадження. Безперервний процес реалізації інвестиційно-інноваційних програм, зрозуміло, передбачає вкладення значних ресурсів і в удосконалення загальної і професійної освіти, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, формування нової, досконалішої науково-технічної бази виробництва, впровадження техніко-технологічних нововведень. Інвестиційно-інноваційні програми - це довготривалі за часом і досить високовартісні заходи економічної діяльності. Рішення щодо їх практичної реалізації стратегічні за змістом і потребують всебічного й детального теоретичного обґрунтування. Результати впровадження інвестиційно-інноваційних програм мають забезпечувати значне підвищення рівня фінансової ефективності функціонування підприємства. Бінкін Б.А. вважає, що відповідно до закономірностей ефективного розвитку виробничих систем реалізація інвестиційно-інноваційних програм має забезпечувати випереджувальне зростання фінансових результатів порівняно зі збільшенням ресурсів і витрат [3]. Як уже зазначалося, при реалізації інвестиційно-інноваційних програм може зростати технічний рівень виробництва, збільшуватися вартість основних виробничих фондів і відповідно збільшуватися частка витрат у структурі сумарних операційних витрат [5]. При цьому питома вага сумарних операційних витрат у розрахунку на одиницю (1 грн.) продукції має зменшуватися щодо базового рівня діяльності підприємства. У зв'язку з цим при проведенні попередніх, прогнозно-діагностичних оцінок рівня економічної ефективності інвестиційно-інноваційних програм, Твісс зазначив, що можуть бути використані прийоми фінансового аналізу, відомого під назвою "витрати-обсяги-прибуток" [15]. Сутність цього аналізу полягає у розкритті показників порогу рентабельності, запасу фінансової стійкості, маржинального доходу, операційного важеля. Зазначені показники дають змогу обґрунтувати можливі обсяги надходження прибутку залежно від структури операційних витрат і обсягів продажу продукції та розраховуються як аналітичним, так і графічним способами. У межах стандартних прийомів аналізу "витрати-обсяги-прибуток", за визначенням Стоянова Є.С., операційні витрати підприємства групуються на фіксовані й змінні, тобто на такі, що не залежать і залежать від обсягів виробництва та реалізації продукції. До фіксованих належать насамперед витрати, пов'язані з амортизацією основних засобів і менеджментом підприємств. Змінними є витрати на сировину, матеріали, енергоресурси й зарплату виробничому персоналу [14]. При реалізації інвестиційно-інноваційних програм абсолютні обсяги фіксованих витрат у зіставленні з базовим варіантом діяльності підприємства зростатимуть. Зауважимо, що в окремих випадках може збільшуватися і питома вага фіксованих витрат у структурі собівартості одиниці продукції. Частка змінних витрат при цьому має зменшуватися таким чином, щоб сумарні операційні витрати у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції були меншими, ніж у базовому варіанті (до реалізації інвестиційно-інноваційної програми) [12]. Це положення обов'язкове за очікуваних наслідків упровадження технічних нововведень у процесі інвестиційної діяльності підприємства. Базовий стан діяльності підприємства (до впровадження інвестиційно-інноваційної програми) характеризують показники: QД - обсяги продажу продукції; F0 - обсяги фіксованих витрат; tg α0 - питома вага змінних витрат у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції; QД tg α0 - сума змінних витрат; QРБ - поріг рентабельності діяльності підприємства; ЗФСБ - запас фінансової стійкості підприємства. Відповідно після впровадження інвестиційно-інноваційної програми фінансовий стан підприємства характеризують показники: QД, F1, tgα1, QД tg α1, QРБ, ЗФСБ. ВИСНОВОК Отже, з урахуванням викладеного, з метою покращення інноваційної діяльності підприємств необхідно: розробити і запровадити механізм надання суттєвих пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації і реалізують інноваційну продукцію (встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету, державне замовлення інноваційної продукції тощо); створити відомчі інноваційні фонди, які формуються за рахунок бюджетних коштів, внесків підприємств і спонсорів; поширити практику прямого державного фінансування інноваційних інвестицій у межах реалізації програм модернізації промисловості (створення державних інноваційних підприємств, підтримка розвитку технопарків та ін), причому фінансувати треба тільки ті інвестиції, ефективність яких можна спрогнозувати, оцінити і проконтролювати; поширити практику надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуванням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету); підвищити рівень фінансування фундаментальної та прикладної науки до загальноприйнятих розмірів, ужити додаткових заходів щодо залучення молоді до наукової роботи (шляхом пільгового житлового кредитування, встановлення підвищених стипендій, збільшення оплати праці молодих учених та ін); реформувати систему управління науково-технічною та інноваційною діяльністю (передусім усунувши дублювання в діяльності державних установ та створивши єдиний моніторинговий орган із певними владними повноваженнями), удосконалити економіко-правові відносини щодо охорони прав промислової власності, розробити і запровадити методики оцінки інтелектуальної власності, забезпечити підвищення кваліфікації державних службовців із питань організації інноваційної діяльності; усунути можливість неоднозначного трактування вимог нормативно-правових актів щодо регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, вжити заходів із підвищення публічності й гласності (зокрема, за допомогою громадських обговорень і слухань) у сфері управління інноваційним розвитком; було б доцільно створити державне агентство, яке б на засадах партнерства разом із підприємницькими структурами та комерційними банками фінансувало частину інноваційного проекту, який реалізується у пріоритетних галузях (у цьому разі ризик і прибуток розподіляються відповідно до суми вкладених сторонами коштів); розширити застосування організаційно-економічних форм стимулювання інноваційної діяльності (проведення виставок і конференцій, розширення наукових досліджень цієї проблематики, інформування через ЗМІ тощо). У роботі було вивчене промислове підприємство ВАТ завод „Електрон”. В ході аналізу було виявлено, що середньорічна вартість основних виробничих фондів збільшилась у 2009 р. більш ніж на 2% порівняно з 2008 р. при незмінній виробничій площі. Також позитивним є той факт, що чистий прибуток збільшився у 2009 р. на 38,5 тис. грн. порівняно з 2008 р., це сталося за рахунок збільшення виробництва продукції. З аналізу видно, що діяльність підприємства в основному направлено на виробництво оптоелектронних приладів, виробництво яких за рік збільшилось більш ніж на 10%. Також було помічено збільшення прибутку від операційної діяльності, котрий збільшився майже на 6% протягом року. Рентабельність продукції в цілому зменшилась більш ніж на 2%. Показники ефективності діяльності менші за оптимальні, але на допустимі величини і саме тому вони забезпечують нормальне функціонування підприємства в цілому. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Абібуллаєв М.С. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України. № 3, 2007. 2. Александрова В.П. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту економічного програмування. № 1, 2008. 3. Бинкин Б.А., Черняк В.И. Эффективность управления: наука и практика. - М., 1982. 4. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. - Львів, 1999. 5. Бочаров В.В. Корпоративне финансы. - СПб., 2007. 6. Гуляєва Н.М. Стратегічне моделювання інвестиційної діяльності підприємства // Фінанси України. № 8, 1998. 7. Данько М.С. Визначення науково-технологічних пріоритетів як складова політики економічного зростання // Вісник інституту економічного прогнозування. № 1, 2008. 8. Захарін С.В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. № 1, 2009. 9. Зубовський В. Економіка підприємства. - К., 1999. 10. Лапко О.О. Розвиток системи управління науково-інноваційною сферою в Україні // Економіка і прогнозування. №1, 2008. 11. Крупка М.І. Фінансові інструменти державного регулювання та підтримки інноваційної сфери // Фінанси України. № 4, 2007. 12. Пазинич В.І. Оцінка фінансової ефективності впровадження інноваційних програм на підприємстві // Фінанси України. № 6, 2008. 13. Примак Т. Економіка підприємства. - К., 1999. 14. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент: теорія и практика. - М., 1996. 15. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. - М., 1989. 16. Тимохін О.М., Бровко К.М. Стимулювання інноваційного процесу на підприємствах // Фінанси України. № 10, 2008. 17. Шахмарова Е.Д. Фінансова оцінка інноваційних проектів // Фінанси України. № 6, 2008. 18. Яковец Ю.В. Ускорение научно-технического прогресса: теория и экономический механизм. - М., 1988. |
